Всесвітній день домашнього господарства. Знаєте про такий? Хтось знає, хтось – ні, але тепер буде знати. Відзначається він 21 березня, а започаткований у 1982 році Міжнародною федерацією домашнього господарства. Цей день покликаний привернути увагу та спонукати до поширення інформації про облаштування побуту, ведення сімейної економіки, праці домогосподарів та домогосподарок.
Також цей день – ще один привід замислитися про необхідність виходити за межі існуючих гендерних стереотипів про ролі жінок і чоловіків у родинній, домашній праці.
Що таке гендерні стереотипи? Це – стійкі традиційні уявлення щодо того, якими мають, або, навпаки, не мають бути, чим займатися або чим не займатися представниці та представники того або іншого гендеру – жінки та чоловіки. Серед доволі стійких та поширених гендерних стереотипів можна назвати і існуючі упередження щодо розподілу сімейних обов’язків: нібито головний обов’язок жінки – організовувати побут, а чоловік має забезпечувати родину грошима, їжею, матеріальними благами.
Звичайно, ці стереотипи, як і більшість інших, виникли у певний історичний період та відображають реалії життя, які існували у той час. Але очевидним є той факт, що ще років двісті або сто тому ведення домашнього господарства дуже відрізнялося від того, яким є сьогодні. Більшість побутових господарських процесів сьогодні виглядають зовсім по-іншому (прання, прасування, прибирання, приготування їжі тощо).
Змінилися й умови соціального життя: жінки сьогодні працюють у всіх сферах зайнятості, ведуть громадську та суспільно важливу діяльність, керують автомобілями та іншими технічними засобами, користуються новітніми цифровими сервісами… Але при цьому часто на жінок суспільство покладає відповідальність за домашню роботу: прибирання, приготування їжі, догляд за дітьми та іншими членами родини, відповідальність за їхнє здоров’я, тощо.
Трошки статистики. Дані за 2021 рік, але можемо припустити, що загальні тенденції в основному в Україні збереглися, хоча, звичайно, з поправкою на війну, яка відображається в усіх без винятку процесах. Отже.
Перейдемо від статистики до життя. Не претендуючи на широке об’єктивне дослідження, я все ж провела опитування щодо розподілу обов’язків у домашньому господарстві. Запитувала у знайомих з різних населених пунктів Нікопольського району (і міст, і сіл). Ось що почула.
Олександр, військовослужбовець:
«У мирний час я завжди залюбки готував їжу (пишаюся тим, що вмію це добре і смачно робити!), прибирав у квартирі, виконував іншу роботу по господарству, займався вихованням дітей. Дивуюся, коли деякі жінки переконані, що усі чоловіки – це якість примітивні істоти, яким треба тільки смачно поїсти та у ліжко. Це зовсім не так! Усі чоловіки – різні!
Зараз війна, тож знаходжуся, як правило, не у домашніх, а у польових умовах. Та навіть у бліндажі ми з побратимами робимо усе, що від нас залежить, щоб якось упорядкувати всій побут, приготувати щось смачненьке, тримати одежу у належному стані. Є у нас навіть домашні тварини – приблудився та залишився з нами собака. Піклуємося про нього. Людина завжди повинна залишатися людиною!».
Оксана, жителька сільської місцевості:
«У нас з чоловіком практично немає розподілу, хто що повинен робити у хаті, по господарству, у теплиці. Майже усе робимо разом. Якщо є вибір, то, звичайно, кожен виконує те, що вміє краще. Наприклад, я займаюся пранням, а чоловік у цей час рубає дрова для опалення теплиці. Хоча і я можу дров нарубати! Я ж у селі виросла, все можу! Додам ще, що й діти нам обов’язково допомагають. А як інакше? І нам трошки легше, і діти ростуть пристосованими до життя».
Петро, 50 років, житель села і міста:
«У нас є житло і у місті, і у селі. Тож і живемо то там, то там. Враховуючи, що працюємо у місті, живемо, як правило, у робочі дні у квартирі у місті, а на вихідні пораємося по господарству у селі, де маємо приватний будинок. Моя дружина виросла у місті. Тому у селі за усе відповідаю я, а вона мені допомагає та усіляко підтримує. У місті у квартирі зазвичай за усі ремонтні роботи (побутова техніка, сантехніка, щось прибити – підклеїти) відповідаю я, а вона – за прибирання, прання, приготування смаколиків. Хоча і я все це можу. Не хочу хвалитися, але можу сам навіть на швейній машинці зшити щось. Наприклад, агроволокно для грядок у селі…».
Жанна, 40 років, молода мама:
«Я зараз не працюю, перебуваю у відпустці по догляду за дитиною до 6 років. Через постійні обстріли Нікополя ми змушені були виїхати жити у інше місто області, де орендуємо житло. Через це і продовжила відпустку, бо інакше вже б повернулася до роботи. Фінансове забезпечення родини зараз, зрозуміло, майже повністю на чоловікові. І хочу сказати, що він – великий молодець! Працює з ранку до ночі, та ще й примудряється час від часу якусь смачненьку страву приготувати (він це вміє!), по господарству щось корисне зробити… Я йому дуже вдячна за життєву підтримку та турботу про усіх нас!».
Ірина, жителька міста, 52 роки:
«Я тривалий час, поки діти не виросли, на перше місце в житті завжди ставила сім’ю, а не роботу. Скільки могла, перебувала у відпустках по догляду за дітьми. Фінансовим забезпеченням родини займався чоловік. Я робила усе, що було в моїх силах, щоб допомагати йому і психологічно, і у всіх побутових питаннях. Я виросла у родині, де батьки завжди діяли злагоджено. Ми, діти, знали: мама, перед тим, як нам щось дозволити, завжди запитає, що сказав тато. І тато теж завжди цікавився, що мама сказала. Тобто позитивний приклад у мене був. Тож і я завжди прагнула до порозуміння у наших з чоловіком відносинах у всіх питаннях: вихованні дітей, вирішенні побутових питань тощо… Зараз діти виросли. Війна теж сильно вплинула на мене. Скажу навіть, що розбудила. Я зрозуміла, що завтра може і не бути. Треба жити сьогодні! І я звільнилася з соціально престижної роботи, яку не любила, та дозволила собі зайнятися тією діяльністю, якої прагну. Мене не зрозумів ніхто з колег. Але (і це дуже важливо!) підтримали діти та чоловік! Що ж стосується домашнього господарства, то займаємось цим усі потрошку – я, чоловік, діти. Усі – дорослі люди, кожен може самостійно впоратися з самообслуговуванням. Як на мене, головне – любити та підтримувати одне одного у родині. А усе інше – то другорядні питання».
Війна. Вона змінила нас, наше суспільство та продовжує змінювати. Глобальні процеси, які так чи інакше пов’язані з війною, мають вплив на усі сфери життя та можуть стати каталізаторами дуже швидких змін в Україні та українцях.
Український центр економічних та політичних досліджень ім. Олександра Разумкова у січні 2024 року оприлюднив «Дослідження гендерної специфіки вимушеної міграції з України до ЄС в умовах військового конфлікту».
У частині 1 «Вимушені мігранти – соціологічний погляд в гендерному вимірі» серед основних результатів дослідження вказано наступне.
І на завершення не втримаюсь і висловлю сподівання, що після Перемоги в Україні ми матимемо гендерну рівність у всіх сферах життя, у тому числі у домашньому господарстві.
Бо саме так і повинно бути у сучасній розвиненій цивілізованій країні.
І нехай рівноправ’я, взаємна повага, порозуміння стануть запорукою благополуччя як у кожній окремій родині, так і в усій Україні!
Інна ШВИДКА
Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом
Фото ілюстративне з Інтернету
