12 липня для жителів прифронтового Нікополя – особлива дата. Сьогодні виповнюється чотири роки з того дня, коли 12 липня 2022 року рашисти почали щоденно інтенсивно обстрілювати артилерією та атакувати дронами Нікополь.
Минулого року я написала статтю «Три роки під обстрілами: так гартується сталевий нікопольський характер».
І сьогодні сказане тоді залишається актуальним: «Нікополь живе, працює, лікує дорослих та малих пацієнтів, народжує, ростить та навчає дітей, загоює рани, дбає про благоустрій та красу території, втілює різноманітні проєкти, здобуває перемоги у спорті, у мистецьких заходах тощо.
Можна без перебільшення сказати, що за ці роки у нікопольців, які увесь цей час живуть у місті, загартувався, виплавився свій, особливий характер. Коли я бачу у соцмережах публікації на кшталт «Мій бідний рідний Нікополь! Рятуйте, хто може!», то знаю, що, скоріш за все, це пише людина, яка виїхала з Нікополя і перебуває десь далеко. Кажу це без осуду, але з наявного досвіду.
Бо нікопольці вже давно не істерять, а реагують на виклики, спираючись на розум, здоровий глузд та реальні дії, які допоможуть подбати про безпеку.
Треба віддати належне місцевій владі Нікополя. Міський голова Олександр Саюк зміг організувати роботу комунальних служб таким чином, що у місті сьогодні красиво, чисто – так, як не було навіть до війни. А найголовніше – руйнування будівель, аварії на водопровідних та електромережах, наслідки обстрілів та атак усуваються максимально швидко. Місто загоює рани. І продовжує жити.
Пройде час. Україна переможе. Настане мир. Але оцей наш, виплавлений під час війни, нікопольський сталевий характер залишиться, увійде в історію.
Я в цьому впевнена».
Інна ШВИДКА
