Її бойове псевдо – «Сура», що у перекладі з єврейської означає «Ангел-охоронець для всіх, хто потребує». Медикиня Тетяна сама обрала його, адже змістовне наповнення дуже імпонувало. З того часу, як приєднання до 108-ї бригади ТрО, вона намагається рятувати кожного воїна, хто потребує медичної допомоги, та докладає для цього максимум зусиль. Щоправда, передісторія її позивного почалась значно раніше.
…До війни жінка була ресторатором. 13 років успішно вела власний бізнес.
– Сама готувала, сама все робила, мене дуже любили, у мене було чимало моїх гостей, які поціновували саме мою кухню, – розповідає Тетяна. – А медициною я ще в цивільному житті трішки цікавилась. Згодом вже на війні закінчила курси медичних сестер.
– Як Ви потрапили на фронт?
– Річ в тому, що я з окупації, з Токмаку, що на Запоріжжі. Коли росіяни вдерлися в наше місто, я займалась тим, що вивозила людей з Маріуполя, – згадує «Сура». – Заїжджали в саме місто, збирали людей по підвалах і вивозили. Багато з них не мали свого транспорту, але тоді ще був проїзд до Запоріжжя і можливість виїхати на українську територію.
У цей же час Тетяна відкриває свій ресторан і пристосовує його до потреб біженців. Годує їх, дає місце для ночівлі. Тут же разом з друзями надавала психологічну і медичну допомогу, тому що були люди з пораненнями. У щоденній волонтерській роботі вісім місяців пролетіли непомітно.
– Я також контактувала з нашими хлопцями і максимально надавала їм інформацію про переміщення росіян, – ділиться пережитим Тетяна. – Згодом потрапила в полон і потім просто, забравши доньку та маму інваліда, тікала з міста. Бог допоміг, попри всі випробування та загрози, вдалося пройти через фільтраційний табір, і добратися до своїх.
У Запоріжжі жінка прожила п’ять місяців намагалась знайти роботу.
– Саме тоді я взнала про загибель мого рідного брата, – каже «Сура». – Всі питання з влаштуванням відпали одразу. Я прагнула воювати і пішла в ТЦК. Брати мене не хотіли, тому що мені було 48 років, але я залюбки підписала контракт. Вже в навчальному центрі зрозуміла, ким я хочу і маю бути на війні, і для чого я сюди йшла.
Тетяна вирішила стати саме медиком. Тактичну медицину в навчальному центрі вчила з самовіддачею, навіть брала додаткові завдання, аби лише займатися та дізнаватися більше про свій майбутній бойовий фах. Згодом у 108-й бригаді ТрО «Сура» пройшла курси бойового медика та медичної сестри.
Зараз вона виїжджає на чергування, на «евак». Її почали задіювати на полігоні в якості інструктора для бійців. Ще раніше Тетяна працювала в стабілізаційному пункті.
– Там теж багато досвіду взяла, адже допомагала дуже гарним лікарям, – зазначає «Сура». – Вони добре нас навчали, дали багато знань. Нині – це моя робота, і я її люблю! Намагаюсь максимально бути з хлопцями і чим можу допомагати їм. Мій девіз: «Сміливість і вірність!». Як моє тату. А ще я глибоко усвідомила, що здаватись нам неможна! Які б ситуації в нас не траплялись… Як би морально чи фізично не було тяжко… Не здаватись! У мене старший син на війні і мала доня з мамою. Я маю бути для них прикладом.
– Ви – сильна жінка! Скажіть, будь ласка, чи є у Вас мрії?
– Моя мрія: мати своє житло, так як я втратила його через окупацію. І вона вже потихеньку збулась. Так що, вірю, що всі мої мрії здійсняться. Звичайно, дуже хочу свій ресторан, адже це – моя улюблена мирна праця.
– Донька підтримує вас?
– Так, звісно! Спочатку вона плакала, скучала, тоді їй було дев’ять рочків, а зараз – дванадцять, тому вона розуміє, навіщо я тут. Все розуміє! І їй довелося теж багато пережити, пройти через стрес, але впоралась. А як інакше? У нас майже вся сім’я – військова! Хочу, аби мої діти і онуки жили нарешті в вільній країні, без війни. Щоб моя маленька чотирирічна онука при звуках сирени не бігла з ковдрочкою в коридор… Щоб ми ніколи не хоронили своїх дітей. Молодших братів!
●●●
Тел. Рекрутингового центру 108-ї бригади ТрО: 0 800 337 803.
Вакансії на FB: https://www.facebook.com/share/173NnZoJut/?mibextid=wwXIfr
