Сама зараз дивуюсь, але ще кілька років тому у мене не було жодних вагань чи сумнівів у тому, що і як треба відзначати 8 березня. До повномасштабної війни, коли під час святкових заходів чоловіки-очільники органів місцевої та державної влади Нікопольського району, керівники підприємств, депутати вітали «жіночок», «представниць слабкої статі» з «Міжнародним жіночим днем 8 березня», «святом весни, краси та кохання», бажали «жіночого щастя», дякували за те, що «представниці прекрасної половини людства надихають чоловіків на нові звершення», «прикрашають собою світ», дарували електрочайники з квітами, ні у кого з присутніх (навіть жінок-депутаток райради, керівниць агроформувань) жодного питання не виникало. Ми, присутні на заходах жінки, були щиро вдячні чоловікам за прояви уваги та щирі привітання…
Бо з раннього дитинства (з дитсадка, з молодших класів школи) нас (і дівчаток, і хлопчиків) привчили до думки, що 8 березня треба вітати мам, бабусь, дівчаток-однокласниць спочатку власноруч зробленими листівочками з квіточками, а потім – парфумами чи ще якимись дрібничками (бо де ж у хлопчиків-школярів взятися великим грошам? Хоча, звичайно, не в грошах справа!..).
Іноді хлопці-однокласники проявляли творчий підхід, записували для дівчаток на магнітофоні пісні та привітання, у яких, звичайно, були натяки на те, хто й кому подобається…
На роботі «Свято весни» відзначали більш або менш гучно, з подарунками чи без, з квітами чи без них… Але обов’язково наголошували у привітаннях, що жінки – це та сила, що надихає чоловіків, допомагає їм бути сильними та рішучими…
«І що тут було неправильно?» – запитаєте ви.
Щоб відповісти на це запитання, давайте разом розберемося, що ж то за день такий – 8 березня, чому його відзначають на міжнародному рівні, і для чого це робиться.
●●●
Як доводить життєвий досвід, далеко не завжди те, до чого ми звикли та що без сумнівів вважаємо правильним, є таким за суттю.
Більшість із моїх сучасниць і сучасників, на запитання, чому світ відзначає 8 березня, пригадають ім’я Клари Цеткін. Більшість, на жаль, не зможуть назвати ані дат, ані подій, ані взагалі якоїсь конкретики щодо міжнародного жіночого руху. Проте знайдеться чимало тих, хто з приводу 8 березня пригадає якийсь не зовсім пристойний анекдот чи віршик… І з радістю їх процитують!
Чи я не права?
●●●
Минулого року низка народних депутатів закликала скасувати державний вихідний на 8 березня та ще кілька свят, які відзначалися за радянських часів і, на думку народних обранців, повинні бути ліквідовані у процесі декомунізації. Натомість депутати Верховної Ради запропонували встановити нові свята, зокрема, замість 8 березня – 25 лютого, День української жінки (дата народження Лесі Українки).
Минулого року пройшло опитування на платформі «Дія».
«Напередодні 8 березня українці вирішували: залишити цей день офіційним вихідним чи зробити робочим. Більшість користувачів Дії проголосували за те, щоб залишити 8 березня вихідним. Такий варіант підтримали понад 1,3 млн українців.
Більше 703 тисяч користувачів проголосували за те, щоб зробити 8 березня робочим днем. Ще 110 тисяч українців не визначилися.
Це опитування стало наймасовішим серед усіх 11 голосувань, які були реалізовані в Дії. У ньому взяли участь понад 2,1 млн українців.
Результати голосування врахують у Парламенті перед ухваленням законопроєкту про 8 березня. Продовжуємо будувати електронну демократію в Дії, щоб держава враховувала думку кожного українця під час ухвалення рішень», – повідомляється у «Дії».
До Верховної Ради у 2023 році було внесено кілька законопроєктів, але народні депутати поки що остаточно не визначилися, чи варто у сучасній Україні офіційно відзначати 8 березня і як саме це треба робити.
Враховуючи, що в Україні діє воєнний стан, питання, чи буде 8 березня 2024 року вихідним днем, сьогодні взагалі не на часі. Бо, як відомо, у період дії воєнного стану не застосовуються, зокрема, норми статей 71-73 КЗпП (святкові і неробочі дні). На практиці це означає, що офіційних святкових та неробочих днів в Україні немає. При цьому графік роботи та час відпочинку встановлює роботодавець.
●●●
Готуючи цю статтю, знайшла на сайті Верховної Ради таку інформацію:
«8 Березня – це свято, що не має відношення до більшовизму й комунізму. Таке стереотипне сприйняття склалося через політику тоталітарної держави СРСР, де не було прав ні чоловіків, ні жінок, ні дітей. Таку думку висловила народна депутатка, заступниця голови Комітету ВР із питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук.
«У тоталітарній державі, власне, замінили питання рівності у правах на тему весни, краси, тюльпанів, коли мама ввечері не миє посуд, а його миє батько. Загалом же це свято не лише про рівність прав, а й про рівність можливостей, зокрема й у кар’єрі, щоб жінки мали достатню інфраструктуру, щоб діти були в садку чи школі, а мама могла себе реалізовувати, якщо вона хоче», – зазначила політикиня.
На сайті «Жінки – це 50% успіху України» на сторінці «8 Березня: чи буде переосмислення змісту й форми?» (https://50vidsotkiv.org.ua/8-bereznya-chy-bude-pereosmyslennya-zmistu-j-formy/) знайшла кілька слушних, як на мене, думок.
«8 Березня – це про права жінок. А не про жіночність, красоту, весну, молодість тощо. 8 Березня – це не радянське свято. Традиція відзначати його походить з Європи і започаткувалася вона ще до переворотного 1917 року. До сьогодні щорічно у різних країнах на початку березня проходять маніфестації та марші. У такий спосіб привертають увагу до актуальних проблем жінок у цих державах», – наголошує громадська діячка, експертка з питань паритетності в політиці, кандидатка соціологічних наук Юлія Сєдая.
«У радянський період історії України 8 Березня трансформувалося в «день жіночності і краси», «свято весни». Але таким чином було повністю втрачено його сенс. У всьому світі 8 Березня – це день боротьби за права жінок. Наприклад, … у Відні відбувся круглий стіл за участю громадськості та політиків на тему «Бідність має жіноче обличчя». Обговорювали питання рівного доступу жінок і чоловіків до ринку праці, рівність оплати праці та пенсійного забезпечення тощо. Так само напередодні і в день 8 Березня в Австрії проводять різні інформаційні заходи, обговорення, дискусії, мітинги на тему прав жінок та необхідності їх відстоювання», – наголошує політологиня, кандидатка політичних наук Олександра Дем’яненко.
«Що було б справжнім відходом від радянщини на 8 Березня, так це повернення цього дня до формату, в якому він і був створений. Це має бути комунікаційна робота влади, спрямована на зміну ставлення суспільства до жінок. Особливо в час, коли вся країна, незалежно від віку, гендеру чи національності, об’єдналася заради єдиної мети – перемоги. І кожен та кожна на рівних робить усе можливе для цього. Ганебно зараз, та й після перемоги, говорити про жіночність, красу і слабкість, коли жінки самі стали на захист батьківщини в будь-який доступний для них спосіб», – підкреслила комунікаційна менеджерка агенції RMA (Reputation Management Agency – комунікаційна агенція, яка займається антикризовими та державними комунікаціями) Світлана Чепуренко. За словами експертки, ставлення й до 8 Березня, і до жінки загалом активно змінюється на краще. Тому скасування стане кроком назад.
Координаторка з гендерних питань проєкту «Кампанія проти сексизму в медіа та політиці «Повага» та платформа «Жінки – це 50% успіху України» Анастасія Багаліка зазначає, що варто розуміти контекст цього дня, перш ніж ухвалювати рішення про відміну: «Треба розуміти, що в Україні ставлення до 8 Березня і контексту, з яким суспільна свідомість пов’язує цей день, має багато впливів і спотворень.
Із одного боку – радянський спадок, який офіційно визначив 8 Березня Міжнародним жіночим днем, апелюючи до борчинь за права жінок початку 20 століття. А неофіційно – за роки радянської влади перетворив його у лицемірне мізогінне одноденне «святкове» звільнення жінок від сковорідок і кухні, а також від привітань із тим, що вони «слабка стать».
Із іншого боку, ми маємо сучасний контекст – десятиліття зусиль і нагадувань суспільству про те, що цього дня ми вшановуємо тих, хто йшов непростим шляхом боротьби за права жінок. І що ми – ті, хто досі ним іде, бо жінки досі стикаються з дискримінацією і сексизмом.
Чи вдасться розрубати «гордіїв вузол», якщо просто скасувати вихідний, бо «вихідним 8 Березня є тільки в пострадянських країнах»? Чи зникне від цього традиція вітати жінок із тим, що вони жінки, і підкреслювати традиційне трактування їхньої ролі? Ні, не зникне. Але опція виходити на жіночі марші і влаштовувати правозахисні флешмоби точно стане менш доступною для тих жінок, які мають фіксований робочий день і користувалися вихідним для того, щоб відвідувати заходи.
Ми маємо пам’ятати, що жіночий рух в Україні бореться не лише із загальносвітовими дискримінаційними гендерними практиками, а й із нашою локальною радянською сексистською спадщиною. Це боротьба на два фронти фактично. Тож давайте не ставити перепони в цій боротьбі».
●●●
Але повернемося до історії. Бо не хибні, сформовані комуністичною ідеологією для широких народних мас уявлення та відірвані від реальності переконання, а саме історичні факти повинні братися до уваги при ухваленні рішень, у тому числі і представниками законодавчої влади в Україні.
Багато цікавої та навіть унікальної інформації зібрано на сайті «Музей жіночої та гендерної історії» (https://gendermuseum.com), зокрема, на сторінці «Правда про 8 березня», інших сайтах.
Формат статті, звичайно, не дозволяє навести усі факти щодо історії відзначення 8 березня.
Коротко ж історія Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир така.
8 березня 1857 року в Нью-Йорку робітниці-текстильниці вийшли на страйк із вимогами рівної з чоловіками оплати праці, покращення умов праці та 10-годинного робочого дня.
Через 51 рік, 8 березня 1908 року, тисячі жінок у Нью-Йорку вимагали виборчого права, протестували проти важких умов праці та праці дітей.
До 1908 року щорічні демонстрації стали настільки масштабними, що це спонукало Соціалістичну партію Америки оголосити 28 лютого 1909 першим Міжнародним днем жінок.
Свято швидко поширилося в Європі, коли Соціалістичний Інтернаціонал (всесвітня спілка соціалістичних та соціал-демократичних партій та організацій) ухвалив свято (без фіксованої дати) в Копенгагені в 1910 році.
Перший Міжнародний жіночий день було проведено 19 березня 1911 року з вимогами для жінок права голосу і займати державні посади, права на працю та припинення дискримінації на роботі.
У 1945 році Статут Організації Об’єднаних Націй став першою міжнародною угодою, яка закріпила принцип рівності між жінками та чоловіками. Перший офіційний Міжнародний жіночий день ООН відзначила 8 березня в рамках Міжнародного року жінок у 1975 році.
У грудні 1977 року, Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, якою проголосила Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир.
У 1979 році Генеральна Асамблея ООН схвалила Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яку ратифікували 150 країн, серед яких і Україна.
У 2011 році у багатьох країнах світу урочисто відзначалось 100 річчя Міжнародного дня боротьби жінок за свої права. В Австралії, Аргентині, Німеччині, Іспанії, Італії, Швеції, Швейцарії тощо відбулися акції, виставки, презентації кризових центрів, міжнародні форуми, перфоманси, демонстрації, що були організовані жіночими організаціями та музеями. Генеральний секретар Міжпарламентського союзу Андрес Джонсон запропонував встановити квоту для жінок у парламентах усіх країн задля забезпечення участі жінок у політичному житті.
В Україні до 100-річчя Міжнародного дня боротьби жінок за свої права Програмою рівних можливостей та прав жінок в Україні під керівництвом Лариси Кобелянської було реалізовано проєкт «Міжнародний жіночий день: і100рія в фотографіях», для якого було зібрано 100 фотографій, що розповідали про історію українських жінок. Також були реалізовані інші проєкти. В рамках проєкту у Києві під гаслами «Весна. Боротьба. Фемінізм» вперше відбувся феміністчний Марш.
У 2016 році за ініціативи історикині, громадської діячки та активістки Оксани Кісь, феміністська спільнота виступила із пропозицією діяти «на випередження» та завчасно запобігти появі стереотипних й шкідливих привітань від чиновників різного рівня шляхом їх просвіти. Організаторки акції запропонували розсилати листи-звернення до посадовців з закликом під час відзначення свята 8 Березня дотримуватися коректності у його трактуванні, не спотворювати справжнього змісту цього свята; у привітальних зверненнях уникати стереотипного представлення місії жінки в українському суспільстві, наголошуючи натомість на тих важливих культурних, економічних, політичних, освітніх внесках, що їх роблять жінки задля подальшого поступу України; відмовитися від звертання «жіночки» та епітетів на кшталт «любі, кохані, чарівні, милі, прекрасні, турботливі, вродливі, дбайливі, ласкаві, ніжні» і т. п., які недоречні у контексті дискусії про права жінок та гендерну рівність у суспільстві; з тієї ж причини не акцентувати надмірної уваги на сімейних ролях жінок (матері, бабусі, сестри, дочки, коханої) та на зовнішності (краса, врода), тілесності (усмішка, очі, статура) чи почуттях жінок (любов, турбота, чуйність тощо).
2023 рік. 24 лютого росія без оголошення розв’язала війну в Україні. До 8 березня команда Гендер в деталях створила серію «Листівки до 8 Березня в часи війни» (дизайн Гриця Ерде). У Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко звернулася до жителів та жительок ЄС та США із закликом долучитися до Акції солідарності і захисту українських жінок і дітей, які знаходяться під постійною загрозою російських бомбардувань «Відчуй себе з українськими жінками і дітьми».
●●●
Напередодні Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир не можна не згадати, що у 2024 році ми відзначатимемо 140-річчя українського жіночого руху. Саме цій темі «Південна зоря» планує присвятити кілька публікацій у наступних номерах.
Інна ШВИДКА
Фото ілюстративне з Інтернету
