Ви знаєте, хто ставиться до життя легко, наче граючись, по-дитячому щиро, невимушено, перебуваючи саме в цьому моменті, у тих дива стаються майже не щодня.
Багатенько так років тому один знайомий молодий сільський хлопець, житель нашого регіону, будучи студентом престижного ВУЗу, виграв мовний конкурс та поїхав на навчання до однієї з країн Європи. Це якраз набирала обертів програма обміну студентами.
Наш герой був дуже артистичним, активним, спортивним, розумним, і з достатньою долею авантюризму. Його харизма і вміння розповідати історії притягували до нього увагу оточуючих. Незважаючи на те, що він був студентом тільки третього курсу, вже мав неабиякий авторитет серед професури, студентської молоді та сусідів по гуртожитку.
Герой цієї історії сам говорив друзям і знайомим: «Я – чарівник! Я можу здійснити майже всі свої бажання!». І це було не просто «фішкою», щоб привернути до себе увагу. Ні. Він читав багато літератури з особистісного росту, мав блискучу уяву та щоденно тренувався з концентрації уваги. На погляд сторонніх здавалося, що йому все дається легко: і навчання, і перемоги у східних єдиноборствах, і успіх у спілкуванні. А найближчі друзі знали, що це є результатом не тільки таланту від Бога, а й щоденної клопіткої роботи над собою, любові до життя. Хлопець по-особливому ставився до найбільшого дару, який є у кожної людини – до Власного Життя. Тому легкість, віра, добрі наміри, елемент гри він вважав запорукою здійснення бажань, які йдуть від душі.
На момент, коли наш герой поїхав на навчання, він мріяв про новенький автомобіль, який коштував нечувану для небагатого студента суму у євро. Але юнак мріяв про «свою лялечку», як лагідно називав авто. Уявляв, який вона має колір, у мріях гладив її металевий корпус, відчуваючи долонями холод і гладкість металу, промальовував пальцями букви і знак логотипу, читаючи їх із закритими очима, відчував пружність шкіряного сидіння та запах новенького салону. Тримав кермо і в три хвилини набирав швидкість до 200 км за годину, а м’язи на його нозі трохи напружувалися, коли подумки натискав на педалі керування. Він відчував, як при наборі швидкості водія вдавлює у сидіння, як автомобіль рухається безшумно по бездоганній європейській дорозі, «бачив» знаки, які проїжджав, природу. У мріях відчиняв вікно легким дотиком пальців – і насолоджувався запахом природи передмістя, вітром, який проникав у салон, споглядав неймовірно красиві краєвиди лавандових полів…
У таку гру хлопець грав щодня вже протягом трьох років, їдучі у трамваї, або маршрутці, інколи на «нуднуватих» лекціях, іноді, коли доводилось чекати у чергах. Ось і від’їжджаючи за кордон, від був впевнений, що наближається до свого омріяного авто.
Прибувши до пункту призначення, хлопець подвоїв час на «гру». А вже через два місяці побачив «свою лялечку» на вітрині в одному з великих торгівельно-розважальних центрів. Вона була саме «така»! Тільки зараз на ній був великий білий бант, адже цей автомобіль – призовий! Тепер, споглядаючи авто, хлопець дізнався всю інформацію про нього, навіть влаштувався працювати у торговельний центр, аби бути ближчим до своєї мрії і щодня її бачити наяву. Вдень юнак навчався, у нічну зміну працював паркувальником у підвальному приміщенні цього ж центру…
Одного разу сталася одна подія, яка, як з’ясувалося в подальшому, зіграла важливу роль у реалізації мрії нашого студента. Якось пізнього січневого вечора один незнайомий джентльмен наближався до свого авто на парковці. Це була саме зміна нашого студента. Коли чоловік вже порівнявся з машиною і хотів відкрити двері, ззаду на нього накинулося двоє чоловіків і почали бити гумовими палицями і чогось вимагати. «Наш паркувальник», побачивши таке, кинувся на допомогу. Він був майстром спорту зі східних єдиноборств, тому доволі легко вивів зі свідомості нападників.
Потім надав першу допомогу постраждалому, викликав швидку та поліцію, яка й арештувала безтямних нападників.
Знаєте, ким виявився потерпілий? Власником цього торгівельно-розважального центру! Він подякував хлопцю, та історія наче й забулася. А вже за місяць студент отримав запрошення на соціальний захід, який проводився саме у місці, в якому працював молодик.
Знаєте, що сталося далі? «Лялечка» обрала саме його! Радості студента просто не було меж! Коли він сів за кермо, то відчув усе те, про що так довго мріяв.
В Україну повернувся на новенькому авто, з неабияким досвідом та знаннями, а ще – з кругленькою сумою, щоб відкрити власну справу.
Сніжана ЗАГВОЗДІНА
●●●
Шановні читачі «Південної зорі», якщо Ви хочете поділитися з іншими жителями Нікопольщини добрими зимовими історіями, що дійсно трапилися у Вашому житті чи житті близьких людей, можете надіслати свої розповіді у особисті повідомлення у Фейсбуці:
https://www.facebook.com/shvydka.inna
https://www.facebook.com/profile.php?id=100006778487795
або
у Вайбері 0973672269 (Інна Швидка)
●●●
Сьогодні усім нам дуже важливо підтримувати одне одного психологічно, матеріально, фінансово, фізично, інформаційно… Як кажуть мудрі люди: «Разом ми можемо більше!».
●●●
Цей проєкт впроваджується за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах Проєкту The Ukrainian Media Fund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні.
