Перше січня 1998 року. Вечір. Погода тоді порадувала. На дворі було, як у зимовій казці – сніг, тихо, не дуже холодно… Казково-святкового настрою додавала різнокольорова ілюмінація на вулиці, біля та у вітринах магазинів…
І ось у такий чудовий Новорічний вечір сидимо ми зі знайомою п’ємо чай (чесно-чесно, тільки чай!) та розмовляємо про своє.
Аж тут дзвінок у вхідні двері. І щоб ви думали? На порозі стоїть Дід Мороз. А ми ж не замовляли! Ну, думаємо, помилився дверима. Аж ні, вітає нас. Через бороду, шапку, шубу не можемо впізнати, може, це хтось зі знайомих? І тільки за кілька хвилин по голосу впізнаємо, що це нас добрий знайомий Юрко (ім’я, на усяк випадок, змінене).
І тут треба читачам дещо розповісти про цього молодого чоловіка. На той час йому було до 30 років. Він був розлучений, але з колишньою жінкою зберігав дружні стосунки. Він взагалі завжди був дуже дружелюбною людиною У Юрка на той момент був син – хлопчик десь трьох років, який жив з мамою. Юрко сина дуже любив та сумував за ним. Оце батьківське почуття частенько виливалося у дуже добре ставлення до усіх малих дітей навколо.
Юрко мав товариша, який на Новий рік у костюмі Діда Мороза від своєї організації вітав колег. Коли костюм першого січня вивільнився, Юрко попросив його напрокат, щоб пройтись по знайомим та їх поздоровити.
Звичайно, ми були приємно вражені таким новорічним привітанням!
Але це ще не все. Донька-першокласниця моєї подруги зустрічала Новий рік з бабусею та дідусем. От і вирішили ми піти порадувати дитину привітанням від Діда Мороза. Йти було не дуже далеко та ще й по головній вулиці Нікополя.
Звичайно, Юрко міг переодягнуися у костюм Діда Мороза вже у під’їзді дома, де жили бабуся з дідусем тієї дівчинки… Але він вирішив, що піде у образі Діда Мороза по вулиці, заодно й поздоровлятиме усіх дітей, що нам будуть зустрічатися.
Для здійснення задуманого «заправили» чарівну рукавицю Діда Мороза цукерками і… пішли.
Люди, яких ми зустрічали, практично не дивувалися (правда, хтось спитав: «Це ж яка організація так гарно відзначає?»).
Біля КСК НЗФ на автобусній зупинці кілька діточок, що стояли там разом з мамами, татами, бабусями, дідусями, розповіли Діду Морозу новорічні віршики та отримали цукерки. «Молодці феросплавники, і про дітей подумали,» – сказав негучно хтось з дорослих.
А ми йшли далі. Прямо таки на вулиці «ощасливили» ще кількох діточок, нагородивши цукерками за те, що вправно розповіли віршик…
У районі тоді соцбанку зустріли бабусю з онуком (та яка ж це бабуся, коли їй було явно до 50?). Онук років чотирьох-п’яти розповів вірш, Дід Мороз його похвалив та дав цукерок.
Рушаємо далі. Аж тут за кілька секунд ззаду чуємо крик: «Дід Мороз! Дід Мороз!». Обертаємося – до нас біжить хлопчик (а бабуся стоїть, посміхається, дивиться, чекає, що буде далі). Ми теж зупинилися і чекаємо.
Хлопчик підбіг і запитує: «Дід Мороз, а ти – справжній?». «Звичайно, справжній, – каже, не роздумуючи, Дід Мороз, – на ось, до руки доторкнись!». Знімає рукавицю. Малий доторкнувся до руки Діда Мороза, аж підстрибнув на місці від радості і зі словами «Він справжній!» побіг до бабусі.
Звичайно, того вечора поздоровлення від Діда Мороза отримала донька моєї знайомої. І не тільки вона. Рукавцю довелося «заправляти» цукерками неодноразово.
●●●
Зараз той Дід Мороз Юрко вже понад десять років захищає Україну зі зброєю у руках. Сьогодні – на Покровському напрямку. Багато років носить козацький чуб. Має військові нагороди за участь у боях на найгарячіших напрямках.
У Юрка двоє дорослих синів. Правда, дідусем поки що не став, але, думаю, це ще попереду.
●●●
Якщо врахувати, що тоді тій допитливій дитині, що вечором першого січня 1998 року випадково зустріла на засніженій вулиці Діда Мороза та переконалася, що той справжній, було чотири-п’ять років, можна припустити, що зараз тому хлопчику вже за 30. І що в нього вже можуть бути свої діти.
Але, думаю, десь у глибині своєї душі він твердо знає, що Дід Мороз – справжній. Навіть у ті моменти, коли колишній хлопчик, а зараз вже дорослий чоловік сам на Новорічні свята стає Дідом Морозом.
Інна ШВИДКА
●●●
Шановні читачі «Південної зорі», якщо Ви хочете поділитися з іншими жителями Нікопольщини добрими зимовими історіями, що дійсно трапилися у Вашому житті чи житті близьких людей, можете надіслати свої розповіді у особисті повідомлення у Фейсбуці:
https://www.facebook.com/shvydka.inna
https://www.facebook.com/profile.php?id=100006778487795
або
у Вайбері 0973672269 (Інна Швидка)
●●●
Сьогодні усім нам дуже важливо підтримувати одне одного психологічно, матеріально, фінансово, фізично, інформаційно… Як кажуть мудрі люди: «Разом ми можемо більше!».
●●●
Цей проєкт впроваджується за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах Проєкту The Ukrainian Media Fund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні.
