Друга зимова історія сталася після Нового року, під Різдво.
Ми з подругою якраз зайшли у великий супермаркет вибрати подарунки для своїх рідних та близьких. По суті, моя подруга мене супроводжувала, бо грошей на подарунки для дітей, як з’ясувалося на місці, вона не мала. Думки її були зайняті іншим, вона розлучалася з чоловіком, виглядала засмученою.
Тому я вирішила відкласти «шопінг» і піти випити смачної кави та покращити настрій якимись смішними історіями про наших спільних знайомих. Ми йшли сходами, поволі розмовляли, аж раптом вона підняла дещо з підлоги. Я відразу не зрозуміла, а потім побачила, що це був дорогий та добротний шкіряний гаманець.
Ми озирнулись навкруги, але ніхто нічого не шукав, люди йшли повз, не звертаючи на нас ніякої уваги. Ми вирішили сісти на першому поверсі у кав’ярні та подивитись, чи немає у гаманці інформації про власника.
Коли ми його відкрили, у моєї подруги очі округлились від подиву. Там були і гривні, і долари, і євро, і картки, декілька візиток, стара фотокартка та жіноча підвіска, але інформації про власника ми не могли знайти.
Постав вибір: що робити? Моя подруга навіть не знала, як їй вчинити. Адже спокуса залишити собі такий «подарунок долі» була досить великою. В своїй уяві вона вже купувала подарунки дітям та собі, накрила святковий стіл, запросила гостей…
А совість говорила про те, що людина, яка його загубила, мабуть, дуже переживає. Чи принесе ця знахідка щастя? Запитань було багато, спокуса велика, але щось світле та сонячне говорило всередині – шукайте господаря.
Моя подруга почала набирати номера, написані від руки на візитках – і ось воно! Через деякий час вона зрозуміла, що знайшла власника цього добра. Звичайно, подруга відразу не видала всю інформацію про знахідку, а поступово ставила запитання та отримувала чіткі відповіді про колір та розмір гаманця, скільки та які у ньому купюри.
Під час розмови з власником гаманця вони домовилися про зустріч. На зустріч подруга вже ходила сама, потім із щасливими іскорками в очах розповіла, що власником гаманця виявився чоловік років 45, приємний у спілкуванні та ввічливий, з добрими, гарними та трохи сумними очима. Він був дуже здивований, що йому повернули гаманець з усіма грошима, тому запропонував моїй подрузі випити з ним кави.
Чоловік був дуже вдячний за чудо, яке для нього зробила моя подруга, та подарував «рятівниці» кругленьку суму на подарунки дітям. Сказав, що в гаманці було дещо набагато цінніше за гроші – його спогади у невеличкому чорно-білому фото жінки з написом та її підвіска. Вони були чоловіку дуже дорогі. Виявилося, що це – пам’ять про маму.
А ще з’ясувалося, що чоловік з сумними очима – вільний! Отже, як ви розумієте, це знайомство було продовжене. Різдво вони вже зустрічали разом. Свята пройшли весело, моя подруга просто світилася від щастя, адже все, про що вона мріяла, тримаючи тоді гаманець у руках, здійснилося! Навіть більше – нагородою їй стало щире взаємне почуття, яке сяяло в серці, зігріваючи своїм теплом і любов’ю всіх!
Чоловік дуже швидко знайшов спільну мову з дітьми, і вже через чотири місяці ми гуляли на весіллі. Відтоді і дотепер чоловік моєї подруги звертається до неї тільки так – «Сонечко»!
Сніжана ЗАГВОЗДІНА
● ● ●
Шановні читачі «Південної зорі», якщо Ви хочете поділитися з іншими жителями Нікопольщини добрими зимовими історіями, що дійсно трапилися у Вашому житті чи житті близьких людей, можете надіслати свої розповіді у особисті повідомлення у Фейсбуці:
https://www.facebook.com/shvydka.inna
https://www.facebook.com/profile.php?id=100006778487795
або
у Вайбері 0973672269 (Інна Швидка)
● ● ●
Сьогодні усім нам дуже важливо підтримувати одне одного психологічно, матеріально, фінансово, фізично, інформаційно… Як кажуть мудрі люди: «Разом ми можемо більше!».
● ● ●
Цей проєкт впроваджується за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах Проєкту The Ukrainian Media Fund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні.
