У День Захисників та Захисниць України у ветеранському просторі міста Покрова з вдячністю говорили про наших незламних воїнів, вшановуючи героїв, які віддали найцінніше за мирне небо над Україною. Про це повідомила пресслужба Покрвоського міського голови.
Чергова зустріч у межах проєкту «Жива бібліотека» знайомила із людиною, яка в художньому слові увічнила історичну боротьбу українців за свою незалежність та пам’ять про побратимів – лицарів волі.
-Сьогодні з нами незвичайна людина для нашого міста – актор, режисер, драматург, військовий Володимир Стенько, якого військова доля привела до нашого міста, – наголошувала ведуча зустрічі, головний спеціаліст відділу культури виконкому Людмила Карандєй. Разом з головним спеціалістом з питань реалізації ветеранської політики виконкому Анною Шипко вона наголошувала на важливості таких зустрічей, коли у відвертій розмові розкриваються нагальні теми. «Жива бібліотека» дарує саме такі миті щирого діалогу про сьогодення, силу людського духу – пам’ять.
Зустріч, що проходила у формі інтерв’ю, була наповнена спогадами, глибокими роздумами, гордістю за наших воїнів та вірою у силу слова, що зберігає історичну пам’ять.
Володимир Стенько (на фото – другий справа) говорив про те, що його хвилює, розповідаючи про своє життя, крізь яке пройшла війна. Ділячись роздумами про творчість, яка спонукає переосмислити сьогодення та цінності, повертає до власної ідентичності – до свого коріння.
Український драматург, військовий, він не обирає героїв, бо вони поруч: звичайні люди, які кожного дня творять новітню історію.
Ця думка, як і тема козацтва, проходить через усю його творчість, вона стала мірилом духовного зростання. Володимир Стенько говорив про це, розповідаючи про дитинство, юність, що пройшли у місті Синельниковому, що на Дніпропетровщині, звідки він родом. Там відбувалося його становлення як особистості, актора, режисера та драматурга. Випускник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, він кардинально змінив життя з початком російського вторгнення – у 2014 році, коли став до лав захисників. На той час вже були численні твори, постановка його п’єс у провідних театрах України, амбітні плани і усвідомлення того, що відбувається, важливості зробити свій вибір.
До початку повномасштабного вторгнення він служив у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» артилеристом з позивним «Яса». Продовжував писати, перекладаючи на папір свої думки, змальовуючи реальність. У 2019 році його п’єса «Шахтар-чемпіон» отримала літературну премію як переможець конкурсу «Коронація слова – 2019» та спеціальну відзнаку Київського академічного театру на Лівому березі Дніпра за гостру актуальність і сценічність. Це була винагорода тим, хто зі звичайних громадян виріс у титанів сучасності, хто був поряд з ним у найтяжчі хвилини.
Наприкінці грудня 2022 року Володимир Стенько звільнився з війська за віком і вже у лютому 2022- го знову повернувся до ЗСУ. Життя тісно зв’язало його творчість і війну.
Розмова, що тривала у надзвичайно довірливій атмосфері, торкалася бойового досвіду, зустрічей, братерства, духовного єднання. На зустрічі був присутній і Герой України Анатолій Водолазький. Роздумували не тільки про втрати і біль війни, а й про доленосні зустрічі. Такою стала зустріч з майбутньою дружиною, покровчанкою, фахівцем із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб, сержантом Збройних Сил України у відставці, військовою 93-ї бригади «Холодний Яр» Оленою Козоброд. Їх поєднала війна, щоб далі разом ішли життям.
Сьогодні Володимир Стенько є частиною Покровської міської громади, викладає військову справу у Центрі підготовки та перепідготовки робітничих кадрів і продовжує писати. Вже незабаром вийде двотомник його творів «Трішки світла в темряві війни».
Історії, що лягають в основу його драматичних творів не вигадані – реальні. Вони про історичну спадщину, про війну і людей на війні – внутрішню боротьбу героїв, подекуди, світоглядні злами, еволюцію поглядів, силу братерської дружби і кохання. Є у його творчому доробку і, сповнені доброти й мудрості, дитячі твори. Автор розказував про це, наголошував на силі віри, надії, емоційної зрілості та любові до своєї землі.
